OnXard. Картограф-градостроитель (stasonxard) wrote,
OnXard. Картограф-градостроитель
stasonxard

Второй титул от киевлян

Не встиг я собі приміряти статус "Луганського", як завдяки небайдужим киянам обзавівся ще й міліцейсько-шантропним статусом.
... Сьогодні, 24 квітня 2015 року мені пощастило проїхатись 15 трамваєм до Відрадного, адже там знаходиться мій улюблений недобудований дитячий садочок. До речі, у нього свято - небайдужі вирізали на його території всю дикоросль, і тепер там можна спокійно прогулятись, попити пива та позбирати пляшки, щоби потім їх здати і отримати пару гривень.
Але це не головне.
Сів я у трамвая, як завжди, на Інституті Газу. Трамвайний потяг двовагонний, у колжному вагоні по кондуктору, що дуже радує мене - таки немає безробітних працівників у перевізника. Ось ми плавно поїхали вбік суворих мікрорайонів північної частини Відрадного масиву...
І всю дорогу до Лепса було чутно доволі дивну розмову. Скільки не озирайсь - довкола всі пасажири - не важливо: 76 після Бересту чи 50 після повороту на бульвар - буди зайняті своїми справами: хтось жував жуйку і слухав "прикольний музончік", хтось читав газету, четверо школярів розважали себе інтерактивними іграми на смартфонах, імовірно, нодарованих батьками. "Іділія" (с) Лесь Подеревянський.
Аж ось на Героїв Севастополя вагоном прокотився гучний звук. Неначе хтось кинув поросям об стіну побіленої хатки десь у селі.
Порушника спокою вдалось ідентифікувати по лежанню на підлозі вагону. Точніше, місцерозташування порушника спокою ідентифіковувалось по напрямку поглядів усіх сорока шести пасажирів.
Це була жінка, років 50-60, світлі штани, чорна блуза, кучеряве світле волосся, трохи червоне пухке обличчя. Пасажири навколо неї у радіусі кількох метрів дивились на неї із переляком в очах. У радіусі кількох десятків метрів - із поглядом "о, дідько.. ще одна навіжена".
Нажаль, це було так.
Навіжений пасажир. У вагоні. Зі мною.
Спробуємо дослідити,
analysismode=ON. Поїхали.
У мене були приклади навіжених, і кожного разу було відомо, церез що людина втрачала здоровий глузд.

У мене були сусіди із нижнього поверху, чоловік і жінка. Обоє пиятики. На момент зацікавленості чоловікові вже трохи більше 65, жінці 70. Коли чоловік хапав зайвого, то він нещадно бив свою дружину і звинувачував у всіх гріхах. Вона, нещасна, верещала на скільки вистачало її тихого голосу.
Одного разу він добився до того, що жінка раптом перестала на нього реагувати. Тоді він вирішив її попрасувати. Це було страшно навіть собі уявити. Але чоловік із прасуванням запізнився - у жінки мозок вже звернувся, і в один жахливий момент чоловік разом із праскою вилетіли з вікна, а нещасна жінка до сих пір лікується у лікарні. Напевно, це єдина жінка, що потрапила у лікарню.

У мене були сусіди із горішнього поверху. Чоловік "альфа-самєц" і приваблива дівчина. ВОни дуже часто займались сексом. Але одного дня щось пішло не так.
Коротше, дівчина сильно вдарилась головою об стіну і теж впала у ступор, як і жінка з попередньої історії. Але чоловік мав тверезу думку і викликав швидку. Опісля цього лікарі поставили якийсь діагноз.
Через пару тижнів чоловік розлучився із дівчиною, залишивши їй живота. Але несправність головного мозку людини мала відтінок помішаності на сексі, і ця дівчина, лишившись у квартирі одна без чоловіка - стала до себе запрошувати на безкоштовні оргії бомжів, БДСМщиків, бешкетників. Іноді вона гуляла подвір'ям без спідньої білизни у халаті і періодично задирала ноги. Імовірно, провітрити уренальний отвір. Коли у неї траплялись "місячні", то вона бігала подвірям у пошуках вільного від справ хлопця і доволі сильно хапала його за причинне місце.. одна з її жертв лікується до сих пір.
Цікаво, як я ще пережив ці набіги?

Фантазія? Та ні, вельмишановні читачі. Це правда.

У мене були сусіди зліва. Двоє чоловіків - батько і син. Обоє грабіжники, наркомани, ґвалтівники, зброярі... коротше повний букет.
Аж ось одного чудового дня до них завітала невгамовна повія. Всі втрьох вони чимсь "завантажились" і вирішили "2м1ж". Аж ось одного з них щось "прихопило" і він завмер. Через хвилин 5 другий вирішив турсонути першого. Коли зрозумів, що того взяла смерть - закричав так, що у мене у хаті шибки задрижжали. Приїхав воронок, здається, з Сирецького ТВМ. Потім вже підтягнулась карета швидкої.. Не дивлячись на те, що у більшості людей мораль не дозволяє співчувати злочинцям, я пропоную зробити як я - поспівчувати насамперед людині, а те, що вона була злочинцем - то такий у неї був життєвий шлях, не нам судити.
Ну, і його товариш взагалі перестав щось робити. Навіть "падєльнікі" та "братва" перестала навідуватись. А людина періодично виходить у сусідній парк. І кричить. Слова незв'язні, реакція на зауваження нульова. Некеровна, але добре-що силою не реагує...

Ну, і сусіда зліва - винахідник. Ну, а тут все доволі просто - новий винахід запустив, спочатку пристрій працював. Потім чи то людина сама пристроєм травмувалась, чи то використання пристрою так вплинуло... ну, коротше, "вчений" теж, того... оскаженів.

Єдиний виняток - сусіда ззаднього під'їзду - релігійний фанатик. Ну тут взагалі жодних коментарів.

Ненормальних вистачало. І щоби й самому не оскаженіти - довелось вкотре змінити місцепроживання.

... а в цей час жінка підвелась з підлоги, схопила свою сумку (овва, ніхто не помітив! така красива, шкіряна, навіть шкода було б таку "різати") і всілась на сидіння поруч із собою з лівого борту.
Я пройшов вагон з голови до кінця. І всівся якомога далі від неї.
Шкода людину, розуміючи, що її доля подібна до одного з п'яти попередніх випадків. Але і в той час достатньо тісний контакт розвинув нульову толерантність до таких людей.
Нє, не так. Толерантність він розвинув. Навіть розвинув терпіння поза межею терпіння. Але коли випадає слушна нагода позбутися впливу фактору - то чому б і не відволікти і не відправити у новий вояж? Раніше зайці після мого прохання навчити мене не платити за проїзд (виробляючи з себе "вєликоє цабе" перед самим кондуктором), до речі самі виходять із себе, і стараються або непомітно виповзти з салону, або придбати квитка.
Звичайно, як ненормальні, так і зайці іноді пробують влучити мені кудись - копняком у гузно, або кістяком в мармизу. Подекуди їм це вдається. І решту отримують відповідно до власних старань. Потім всі самі кудись щезають із поля зору. Ну і біс із ними...
А жінка продовжує концерт "Вы все у меня, *****, сядете за решотку" - і тикає окремим пасажирам вагону "дулі".
Осьо до нас заскочив кондуктор із сусіднього вагону, і у салоні тепер сидить два кондуктори. Точно дурдом. Інше питання - хто обілечує другий вагон - залишу відкритим.

Всі мої сусіди стараються заняти себе своїми справами, але "концерт одного актора" вже заважає навіть сконцентруватись на собі. Кожен або думає, або тихцем говорить "Да змовкни ти вже".
Тим не менш ми у спокійному темпі доїжджаємо до Медмістечка. 20 пасажирів полишають салон (на поталу навіженій лишаюсь я, двоє кондукторів і три інших пасажира), на їхнє місце приходить десяток "свіжих".
Аж ось ми доїхали до вулиці Академіка Білецького. Ось перший кондуктор не витримує: "Так, женщина, вы поговорили? Теперь помолчите, пожалуйста!", і повертається до себе у сусідній вагон.
Жінка притихла. Але як тільки кондуктор вийшов - почала знову. Але з тиха.
Звичайно-що, вона вже завдала шкоди іншим пасажирам. Але інши пасажири - терплячі. На відміну від мене у плані перевезення.
Звичайно, сидіть собі на районі на лавці під під'їздом і обговорюйте самі з собою що хочете. Сидячи поруч з вами і слова не скажу - у своєму кутку ви маєте повне право на все що завгодно.
Але громадський транспорт - це не ваш куток. Ваш куток залишається там, за вікном. А тут ви хочете, чи ні - повинні рахуватись із думкою будь-кого, кому саме ваша діяльність порушує спокій.
Тому я вирішую трохи зарадити біді. Підходжу до змученого кондуктора і питаю, мовля "допомогти висадити?"
- Спробуйте.
Ок. В цей час гучність декламації починає зростати, а я акуратненько підходжу. І коли начеб-то посинна була настати кульмінація - промовляю своїм бридким голосом "Психдиспансер! На выход!".
Аж раптом жінка перелякано до мене обертається: "А? Что?"
Звичайно, реакція могла би бути іншою. Навіть якщо людина додумається мене вдарити, то її висадити з салону - вже не проблема. Вона сама вийде, бо мати під боком того, на кого підняв руку буде доволі небезпечно.
"Не мешайте вашими разговорами другим пассажирам, покиньте пожалуйста салон, здесь люди едут не для того, чтобы слушать вас".
Паралельно беру за руку і акуратно піднімаю пасажирку. Остання виривається, але шворка від сумки лишається у мене в руці, і я продовжую тягнути за неї.
Позаду мене стрепенувся випадковий пасажир (із тих, хто нещодавно сів до вагону), і підбігає до мене зі словами "нє трогайтє". Один різкий поворот головою в мій бік. Минає секунда, "та сматрите, никто никого не бъет", і пасажир спокійно сідає на інше місце, ближче до мене.
Трамвай вже приїхав на вулицю Потебні.
А в цей же час пасажирка сама акуратно піднімається, вихоплює у мене свою сумку (а мало що? Може я раптом якийсь крадій, і думаю, що нутрощі сумки мені будуть корисні?) і труситься до передніх сидінь. За нею ступаю я. Широким кроком. Що доволі ризиковано.
Я бачу, як ця жінка моститься на одне з передніх сидінь, але від справедливості не втечеш:
"Женщина, вы не просто нарушаете правила проезда в трамвае и отвлекаете других пасажиров, но и заставляете волноваться водителя" лунає від мене їй у спину.
"Вы также мешаете ЛИЧНО МНЕ" - спробую побути егоїстом -
"спокойно и без проблем воспользоваться услугами перевозчика, который перевозит вас БЕСПЛАТНО. А я заплатил и хочу также как и другие ехать спокойно, поетому будьте любезны покинуть вагон и подобрать другой, где вам..."
Керманичка трамваю спокійно сидить за пультом і чекає, чим все це закінчиться. От якби графік не зірвати...
Шкода, що я не маю очей на потилиці. Мені дуже хтілось би побачити, з якими емоціями на мене дивились інші пасажири...
Під час цієї моєї тиради жінка хапає свої речі і трохи поспіхом виходить з передніх дверей.
...вийшовши з вагону жінка вмощується на зупинку. Поруч сидить якийсь чоловік (його вік я одразу не визначив). Ну, а так як це була і моя зупинка - то і я слідом за нею. При цьому я, аби звести весь ґвалт до нуля, не набридати іншим пасажирам (знаю, що моя витівка не краща, аніж теревені тієї жінки), і не роз'ятрювати людину акуратно докомплектовую свій монолог:
"Вот и хорошо, что вы несмотря на свое состояние поняли, что нужно сделать. Пожалуйста, если Вам нужно, пересядьте на другой трамвай, а водитель, кондуктора и пассажиры действительно устали от Вашей бесцельной болтовни".
Здалось, що я почув, як полегшено видихнула керманичка і закрила двері.
За кілька хвилин я вже проходив бювет, як почув від одного з молодиків - "а вот этот идет, из трамвая. Настоящий мусАрок. Но класно он ту нашу п*здливую шаманшу выковирял".
Гм, тепера я ще й "мусарок". Ну що ж, від киян можна дізнатись багато нового. Навіть їхній рівень свідомості.

З.Ы. Забув відмітити - людина може відправити дах у подорож і через невиліковну хворобу. І не завжди вона буде несприйнятлива до стресу. При цьому вона наносить набагато більше шкоди всім оточуючим, ніж, приміром я один їй.

З.З.І. А ще колись одна навіжена довела до нервового зриву водійку трамваю десь у цьому районі. Варто всім нам замислитись про перевезення навіжених - а чи не становлять вони реальної загрози? Такі як я загрозу якщо і становлять - то лише у випадку, коли не знають що робити.
Tags: жизненное
Subscribe

  • Как прошло 3 августа 2015 года.

    Пора освежить бложик. Расскажу я вам немного про то, как обширная прослойка нашего населения сходит с ума. Начну по моему жизненному укладу. В…

  • Не прошло и недели...

    ...как до каклов начало доходить. Доходит, конечно, как до жирафа, но лучше поздно, чем никогда. Да и украинцам (не хохлам, а именно украинцам)…

  • Попробуем о депрессии по русски

    Это был обычный субботний вечер. Для кого-то субота выходной день, но не для меня. С кризисом обычно у людей работы становится все меньше, но кризис…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments